есе
Тиха заводь моя на березі мрії з ластів'ятами, які щороку по осені відлітали у вирій – мов би звали мене в невідомі краї... від дитинства й парного молока бабусиної корівки Майки...
Де та голуба чашка, з якої я пив цей дар здоров'я і який тримає мене на білому світі й досі... А незабутні, бабусі Палажки, духмяні буханці на капустяному листі – ось вона рогачем діставала їх з літньої печі, яка пашіла від жару, а дух свіжого хліба розносився навколо всієї оселі... Той запах щойно відрізаних скибок і одержаної насолоди поїдати її з молоком не забуду ніколи...
Як і те повоєнне дитинство в непрості часи виживання... Та все ж перебороли злиго-дні, кривди і прикрощі людського буття.
Добре пам'ятаю луки з шовковою травицею, на якій ми ганяли м'яча і, падаючи, не боялися позбивати коліна, бо вона нас приймала в обійми, як своїх дорогих дітей...
Окрема незабутня сторінка – наша люба, річка Конка. Скільки найкращих, найтеп-ліших споминів про неї в нашому серці. Пам'ятаю, коли вперше дістався самотужки, вплав, другого її берега. Пізніше плавав годинами вздовж русла у теплій, ласкавій чистій воді...
А хіба ж забудеш рибалку, як з Татусем так, і самостійну, коли гордо ніс додому ни-зку плотви, окунів, бобирів, а інколи і в'яза до 2-3 кілограмів вагою.
А як любив спостерігати, як Сонечко неспішно ховалося за Юрківську гору, то по-ринаючи, то виринаючи з криваво червоних хмарин, як і саме світило притягувало зір, не-наче жива вогнедишна гігантська істота, яка немов промовляла: "Ось зараз я сховаюся і настане чорна страшна ніч, а небо буде усіяне неймовірною кількістю зірок, а Молочний Шлях, розпростертий через усе небо, загіпнотизує вас, закружляє ваш розум і забере в свої таємничі тенета..."
І навпаки, йдучи до школи у центр села за три кілометри вздовж річки, а взимку і взагалі по прозорому дзеркальному льоду, весь час на схід Сонця, яке тепер підіймалося, промовляючи: " Ось тепер я подивую вас різнобарвними мозаїчними фантазіями, від яких душа завібрує симфоніями Всесвіту і вже ніколи не відпустить від небесних Божествен-них красот матінки Природи..." І не відпустила... Бо опісля, закінчив педінститут по про-фесії: "Вчитель фізики і астрономії".
...Тиха заводь моя, Мала Батьківщина.
Все звеш і не відпускаєш, адже там все і починалося, там зав'язався перший вузлик моїх життєвих мандрів до дорослих життєвих світів...
О, ці білі весни в вишневому і абрикосовому, та яблуневому батьківському садочку – цю незабутню красу розквіту рослинного життя з чудотворними запахами, волаючими душу до подвигів заради збереження цієї беззахисної, ніжної краси. Яка все ж згодом пе-ретворювалася в пелюстковий дощ і сум з питанням – чому все таке швидкоплинне?...
А зовсім недалечко знаходиться місце, як це завжди буває в селах, де увіковічена пам'ять про найрідніших тобі душ, що вже перейшли невидиму риску між землею і небом, щоб тепер з небес допомагати збуватися нашим мріям...
І ось , лише тепер, дивлячись на сріблясті кургани від одвічних угідь ковилу, погла-джуючи свою сиву, значно поріділу шевелюру – зрозуміти, що філософія людського жит-тя – то лише один ковток дарованої небесами, священної і такої ємної в нашій пам'яті, миттєвості вічної мандрівниці, по ланцюжку безкінечних перевтілень із життя в життя – нашої Душі...
28.03.2018р.
Ось таке споріднення біографій, бо росли ж в одній країні в подібних умовах, Наталі - щиро дякую. Зі святом, Вербною неділею - про що есе сьогоднішнє моє на сайті. До зустрічі.
Щиро дякую, Катюшо (так звали мою Матусю) за такий теплий коментар. Саме так - ті роки вже не забути, бо вони слідком, як тінь, але тінь ласкава і приємна на дотик... Радий знайомству.
Спасибо, Лилея. Да - у каждого свои воспоминания о детстве, но как правило ностальгически притягательные. Особенно когда тот дом детства уже навсегда и безвозвратно ушёл в новое, уже не твоё путешествие, и с новыми жильцами...
