ЧАСТИНА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА.
ПОДОРОЖ НАВКОЛО ЗЕМЛІ
-«Оазис, дітки, це справжній рай для подорожуючого по Сахарі. Перш за усе, тут можна втамувати спрагу і людям і звірям. По-друге, завдяки рослинності, тут можна хоч на деякий час заховатися в тіні від пекучого сонця, перекусити, чим бог послав, і, навіть поспати.» - розповідаю моїм слухачам.
-«Ну, Настусю. Як ти почуваєшся?» -запитую.
-«Хочу напитися води, перш за усе. А ще –дуже хочу їсти. Голодна, як вовк. Але я спробую дотриматись обіцянки і протриматись на сушених фруктах і воді, принаймні, до кінця дня. А ти як дідусю тримаєшся?» -запитує турботливо.
-«Відверто кажучи, мене трохи прихопила спина. Мені потрібна перекладина, щоб підтягнутися з десяток разів. А це можна буде зробити тільки на нашому трансформері. Я теж дочекаюсь вечора.» -відповідаю стомлено.
-«До речі, малята. Вас очевидно цікавить, звідки в оазисах береться вода? Так от. Під пустинею є підземні озера з прісною водою. У тому місці, де вони найближче піднімаються до земної поверхні й утворюються ці райські куточки.» продовжую свою бесіду з дітками.
-«Це дуже цікаво й пізнавально дідусю. За час наших подорожей я значно розширила свій кругозір. Дякую тобі, любий дідусю!» - щиро відповідає моя люба онученька.
-«А зараз, Настусю, нас очікує справжнє випробування. Згідно домовленості з бедуїнами верблюдів ми залишаємо біля оазису, а дальше продовжимо нашу подорож пішки. Що ти на це скажеш?» -запитую.
-«Прикольно! Тепер ми будемо дійсно схожі на справжніх мандрівників. Мені це подобається!» -весело відповідає Настуся.
-«От і гаразд. До речі,сподіваюсь, що ти звернула увагу на те, що наші верблюди за весь час нашої зупинки не припиняють пити воду. Їм слід запастися на довгий час життєдайною енергією.» продовжую.
Як тільки ми вийшлі з тіні, як сонце вмить припекло так, що аж захопило подих. На щастя наші обличчя і руки були надійно закутані чудернацьким одягом, котрий рятував нас від небезпечних опіків шкіри. Ми враз відчули, що й дихати стало важче. А ще враз піднялася пісчана буря, яка враптом закрила сонце. Усе відбулося так швидко, що навіть я трохи розгубився. Єдине, що ми вчасно зробили, так це трималися міцно за руки. Притиснувшись одне до одного ми присіли там де стояли. На наше щастя, буря швидко завершилася. Я не став ризикувати і скористався пультом, щоб викликати наш трансформер. Він одразуж з’явився, неначе з під землі.
-«Дякую, дідусю. Я дуже рада, що ти вчасно викликав нашу літаючу фортецю. Я уже біжу приймати душ.» - і Настуся відправилася до своєї ванни.
Я теж, не відкладаючи побіг до душової кабінки. Яке ж то було задоволення після 60-ти градусної спеки опинитися під освіжаючими краплями води.
Опясля ми відправилися у їдальню. Де нас очікував чудовий, смачний обід. А потім сон. Як не дивно, але проснулися ми уранці. Наш корабель саме завис над пірамідою Хеопса, останнім з семи чудес світу.
Прекрасно!!!Обожаю Ваши сказочки!!!
Особенно на ночь!!! Мысленно путешествуя... Дедушка!!! Вы - замечательный!!! Ваша внучка Вас обожает!!! Иметь дедушку с такой фантазией - редкое счастье и чудо!!!
