Я в Україні не розчарувавсь,
Я в неї, наче в Бога, свято вірую.
Хай нинішня непевна булава,
Вкраїни пульс по "Кобзарю" вимірюю.
Сучасника кумиром не роблю,
Бо ж мій кумир стоїть уже віками,
І сіє зерно в зорану ріллю,
І жне його пошерхлими руками.
Попри манкуртів невситиму гадь,
Співа пісень своєю, солов'їною,
І не страшить його чужинна рать,
Бо він любов'ю повен незборимою.
Я вірю в незнищенний свій народ,
Катований московськими сатрапами,
В невичерпність Дніпрових сивих вод
З біленькими над берегами хатами.
Я вірю, що прокинеться Вона,
Ота священна, незборима сила
І духом волі, мов ковтком вина
Заграє у козацьких дужих жилах.
І хай перевертнів сичить зрадлива тьма,
Їй повторю уп'яте і вдесяте:
Зневіру серце в груди не прийма,
А серце я не можу поміняти!
Так усі в неї вірять. Особливо в те, що з двох варіантів розвитку, Україна завжди вибирає гірший. Як і особисто українці. Це незламний історичний закон.
Григір відповів на коментар Круг, 19.09.2017 - 08:28
Усупереч усім негараздам,Україна пережила усі випробування, і це - головне!
