Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ДОРОГА МОЯ ЛЮДИНО… - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ геометрія відповів на коментар Серафима Пант, 07.02.2018 - 16:33
Дякую,Іринко! Це ж посвята коханій людині...
Амадей, 07.02.2018 - 00:37
Я знаю як воно болить,Як серденько вночі не спить, І як в житті не вистачає Того, кого ти так кохаєш Та є на світі Воля Божа Стражданням вічно жить не можна Коли є внуки і є діти Учіться Ви життю радіти. Щоб жить хотілось і любить Хай Вас Господь благословить
Дякую! Серце стискається від болю,душа б ще квітнути могла,та смерть навіки розлучила,тому й буваю я сумна...Але живу бо ж є для кого та і для чого мені жить...
Ганна Верес, 06.02.2018 - 23:48
Валю, читаю Ваші твори, а в них уся Ви: добра, справедлива, трудолюбива, вимоглива, мати, бабуся і оптимістка та ще й закохана. Так тримати! а на небі кожному з нас місце відведене. Встигнемо!геометрія відповів на коментар Ганна Верес, 07.02.2018 - 00:23
Дякую,Ганю,і за ваші коментарі,і за розуміння,і за підтримку.Тримаюся! Хоча іноді і смуток поглинає,бо ж: Одна...Одна в своїм,колись наповненнім будинку, А за вікном мороз,холод,..зима... Любов Таборовець, 06.02.2018 - 22:55
Бережіть пам'ять про дорогу Вам людину. Прийде час, звичайно зустрінетесь. Але, напевно, ще у Вас багато тут справ. Довгих років життя Вам, на радість своїм дітям і онукам!!!
геометрія відповів на коментар Любов Таборовець, 07.02.2018 - 00:17
Дякую,Любо! Ходжу тернистими стежками,- Я вже давним-давно одна... І вишня голими гілками Мені ще смутку добавля... Валентина Мала, 06.02.2018 - 22:31
ЖИТИ якомога довше!!ЗАРАДИ ДІТЕЙ,ОНУКІВ!Бути для них Оберегом!..Крилами!А "туди"-встигнемо...Валюню,дорогенька!Триматися!
геометрія відповів на коментар Валентина Мала, 07.02.2018 - 00:13
Дякую,Валю! Життєві радості і боліУ серці житимуть завжди. Моє життя - це іспит долі, І я шепчу йому: "Прости!" геометрія відповів на коментар Марія Романюк., 07.02.2018 - 00:06
Дякую,Марійко! Ми не зустрінемось, я знаю, Бо розійшлись наші путі. І лиш дорога між полями В спадок залишилась мені. А ще лишилось синє небо, І стежка в нашому саду. Тільки тепер уже без тебе Я по саду сумна ходжу. А та дорога між полями Тебе від мене відвела. І йде незнаними стежками Осінь похмура і сумна. І ніби в небі сірі хмари Гаптують фарбами життя, Та візерунки, як отари, Не розібрать їх до кінця. За полем обрій десь синіє, Грає веселка вдалині. З тобою всі пішли надії, Смуток залишився мені. І в ці похмурі дні і ночі - Зі мною спогади мої. Серце миритися не хоче, Що розійшлись наші путі... геометрія відповів на коментар Надія Башинська, 06.02.2018 - 23:42
Дякую,Надійко! Важке життя, але ж воно й прекрасне, Здолати треба всі важкі путі... Той не живе,хто думає інакше, А лиш існує на святій землі!... :flo,він є у КП. Ніна Незламна, 06.02.2018 - 19:40
Валічко Гарнюще!Але ж туди ,ще зарано. Здоров*я Вам! Миру злагоди ,тепла і добра!!! геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 06.02.2018 - 23:32
Дякую,Ніно! Та я ще "туди" й не збираюся,хоч і нелегко жить,а все ж і гарно...
Сіроманка, 06.02.2018 - 19:36
...замість слів відсилаю Вас до Ліни Костенко:Ліна КОСТЕНКО ПІСЕНЬКА З ВАРІАЦІЯМИ "І все на світі треба пережити, І кожен фініш – це, по суті, старт, І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт. Тож веселімось, людоньки, на людях, Хай меле млин свою одвічну дерть. Застряло серце, мов осколок в грудях, Нічого, все це вилікує смерть. Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено, Хай буде вік прожито, як належить, На жаль, від нас нічого не залежить... А треба жити. Якось треба жити. Це зветься досвід, витримка і гарт. І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт. Отак як є. А може бути й гірше, А може бути зовсім, зовсім зле. А поки розум од біди не згірк ще, – Не будь рабом і смійся як Рабле! Тож веселімось, людоньки, на людях, Хай меле млин свою одвічну дерть. Застряло серце, мов осколок в грудях, Нічого, все це вилікує смерть. Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено. Єдине, що від нас іще залежить, – Принаймні вік прожити як належить".
Дякую,Іринко! Я знаю цей вірш Ліни Костенко.У мене є збірка її вибраних поезій, і я частенько туди звертаюся...
...близькі нам люди спілкуються з нами із Того Світу, це відбувається не тільки в снах... (я впевнена, коли Вам тяжко і сумно, чоловік десь біля Вас неодмінно присутній, аби Вам стало легше). Це я знаю по собі по смерті мами
Тетяна Горобець (MERSEDES), 06.02.2018 - 19:27
Так боляче коли найдорожчі люди покидають цей світ... Пам*ять про них завжди житиме!!! Гарно ви написали присвяту Валічко!!! Але не спішіть туди, ви ще потрібні тут своїм дітям і онукам! Радійте життю, бо яким би воно не було все ж прекрасне!!!
геометрія відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 06.02.2018 - 22:34
Дякую,Танюшо! Та я ж і не спішу,живу дітьми,онуками,та спогадами...
Н-А-Д-І-Я, 06.02.2018 - 19:27
Засмутили ви мене, Валюша, своїм віршем... Та треба триматися, дорогенька.. Ви не самотня...Бажаю вам довгих ще років життя...
Дякую,Надійко! Писала про те,що відчувала,перше ж кохання завжди незабутнє...І мої спогади допомагають мені...Та й я ж,хоча й живу одна, та не самотня,у мене чудові діти і онуки.
А пам"ять жива... Зоя Журавка, 06.02.2018 - 19:24
Дуже зворушливо...до сліз...Хай щастить і здоров;я не покидає ще многії літа.
геометрія відповів на коментар Зоя Журавка, 06.02.2018 - 22:28
Дякую,Зою! Ми прожили разом 38 незабутніх років...
Валентина Ланевич, 06.02.2018 - 18:26
Важко втрачати близьку людину та життя продовжується у дітях та онуках, як ви про це й пишете. Чуттєво, Валю!
|
|
|