Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Світлана Петренко: у полон лицедію - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Юхниця Євген, 15.01.2018 - 00:28
Гарний вірш-портрет! Тільки, мені здалося, що якщо виписувати ліхтар, то можна було пошукати відповідні дієслова, замість - "стогнав", бо це ліхтарю - не властиво. Але то, як кажуть, в кожної малювання - своїми засобами!
Світлана Петренко відповів на коментар Юхниця Євген, 15.01.2018 - 08:23
А ви прислухайтесь до старих забутих ліхтарів: вони можуть стогнати, рипіти і навіть сердитись, коли про них забувають. Зупиніться вранці коло старого ліхтаря, ви все це відчуєте і побачите на власні очі.
Юхниця Євген відповів на коментар Світлана Петренко, 15.01.2018 - 13:22
Точно, не подумав зразу! Ви праві. Точно рипить, дихає...!!!! Знаєте поки писав, виправляв(два рази чомусь стерлося) - згадав, що теж маю схожий твір. Він не такий сильний за емоціями і відчуттями, як Ваш, та схожий за тематикою:Нічний невимкнений навуличний плафон Горів ... вже майже непримітно, ...не́бна пля́мка, У сяйві сонячних льняних сліпучих крон У пересвіттях омолочненого ранку. Ще перед цим за кілька втрачених годин Ліхтар був більшим за зірки́, нічним багаттям... ...Тепер? хтось каркнув, із «посадних величин», Що марно палить він, даремним пустова́тьком. У сяйві сонячних льняних сліпучих крон Нічний невимкнений навуличний плафон 07.05.16 р. |
|
|