Ти смієшся й розказуєш, що любов може бути різною:
Терпкою, солодкою, вишневою чи зі смаком контрабандного віскі.
Ти смієшся і плачеш, бо бачиш не осінь, а золоті вихори волосся,
Ти живеш від кінця до кінця, від "чекаю" до смутного "здалося".
Ти смієшся про те, що вже було й навряд чи трапиться знову,
Та я слухаю щиро, довірливо, уважно хапаючи кожне слово.
Ти всього лиш прохожа, ти всього лиш йшла повз і присіла зі мною побути;
Ти смієшся і плачеш, бо серце досі золота багрянцем окуте.
Я не знала того, що лиш вперше чую сьогодні від тебе:
Про м’яке золоте волосся і очі ніжні, як весняне небо.
Я не знала, що можна любити, віддавши за щастя усе і ще більше –
Ти розказуєш це, і голос луна в тиші парку тихіше і швидше.
Ти говориш, що довіра – важливо і насправді дуже непевно,
Очі твої чомусь міцно закриті, але голос далеко гуляє ехом.
Ти шепочеш, що любила з гірким післясмаком дешевого віскі,
Ти зітхаєш, бо історія виявляється для нас обох занадто слізною.
Але ось і світанок, ти замовкаєш і лагідно гладиш мене по голові,
Бажаєш любові й тепла, наостанок дякуєш і просиш: «Живи».
Ти ідеш крізь туман, знаючи, що не побіжу за тобою вслід.
Врешті-решт, ти всього лиш нічна перехожа.
Врешті-решт, я всього лиш бродячий кіт.
