Холодна...Промокла до нитки.
Промок піджак, промокли крила,
і перехожі - випадкові свідки
того, як я пішла і не простила.
Ступала на мокрий асфальт і знала,
що це останній трамвай від тебе.
Ще мить і сховаюся під покривало.
Холодно...і ти теж не знімай його з себе.
Видали мене тепер з телефону,
стри з підвіконня, на якому сиділа,
виріж із квітів у мене вдома,
змий водою зі свого тіла
Залиш у спокої і більше ніколи,
чуєш, ніколи не лізь у душу.
Так почувається немічний хворий,
коли не хочеш іди, а мусиш.
