Ти сидів на полиці у сяйві церков
У дусі історії й незвіданих чар
Я не знала напевне чи це точно любов
Коли ти пішов спати і погаснув ліхтар
Я дивилась як спиш обіймаючи тишу
Як славетно тримаєш щось яскраве в руці
Місто спить а я теміні сон твій колишу
Ніби ноту небесну старезні співці
Ти виходиш на станції і кидаєш усмішку
А в мені все горить і повниться світлом
Ти виходиш граційно. Так нагадуєш кішку
Залишається тінь що розвіється вітром
У плацкарти життя хтось зайде тихо знову
І присяде також на стареньку полицю
Вже хтось інший вестиме зі мною розмову
Вже хтось інший без жалю покине столицю
Але постать одну закарбую навіки
І вечір отой що так пахнув церквами
Голос небес що для мене як ліки
Є люди що завжди у пам'яті з нами
