Ця ворожба, як чорна витинанка,
Ця ворожба - як плетиво нічне...
На серці - ранка, рвана болем ранка,
котра відтак усе й усіх ковтне.
Не вчує півень, буде міцно спати,
хтось украде золочене яйце.
І тільки страх постане серед хати
і вишкірить скривавлене лице.
Закриють очі вікна полохливі,
і стеля, наче аж до ніг сповзе.
А десь на тому боці прикрі зливи
рядном черленим вкриють геть усе.
Та лиш тоді хтось кине карти долі,
зачне топтати підлих королів,
коли згорить останній плуг неволі,
що тягне в ліс вгодованих волів.
Коли оце небіле ворожіння
забуде стежку до святих воріт,
впаде у землю сонячне насіння
і з нього вродить зовсім інший світ.
11.01.18 р.
"І тільки страх повстане"
