Ось перед вами гамірна Нью-Йорк сіті…
Ідуть, говорячи про головне в житті
Два друга – індіанець і американець, -
Один – з провінції, а другий – городянин.
Тут індіанець раптом скрикнув дуже:
«Я чую пісню цвіркуна, мій друже!»
«Та що ти кажеш!» – і місцевий житель
Доводить другу: «Місто – не обитель
Для цвіркуна. Тут шуму більш, ніж досить.
Тут літаки, автомобілі, хмарочоси…»
Та індіанець все ж наполягає
Й уважно сам на клумбу поглядає.
А та квітує серед міста і народу,
Як поцілунок від життя і від природи.
І чоловік листочки розгортає –
Аж там цвіркун безпечно так співає,
Не знаючи, що він співацьким хистом
Цілком міг стати і екзотикою міста.
Але, на жаль, його ніхто не чув…
«Як дивно! – городянин тут гукнув.
У тебе, мабуть, слух феноменальний!»
«Та ні, насправді це все так банально!
Усе від того, як ти налаштований.
Ось подивись!» І друг заінтригований
Чекав, коли відкриється секрет.
А індіанець пригорщу монет
На тротуар поволі розсипає,
А сам на перехожих поглядає.
І перехожі почали всі озиратись
І вміст кишень своїх перевіряти –
Чи не у них монети загубились…
А друзі лиш на все оте дивились.
Хоч дзвін монет не голосніший цвіркуна,
Та цим підтверджується істина одна.
Вона доведена давно й не нова нам:
«Почуєш те, на що ти налаштований!»
Спасибі, Ярославе! Це якщо брати в загальному... А щодо конкретного випадку, то я навряд чи почула б у великому місті щось природно-екзотичне...З великими, "гамірними" містами я на "Ви".Щось не комфортно я там почуваюсь...
ЮНата відповів на коментар Східний, 12.01.2018 - 20:38
Дякую за коментар!
Мир вокруг нас – только лишь наше отражение,
Наши мысли, чувства и наше настроение.
Он такой, каким его мы воспринимаем,
То есть, мы к чему стремимся, то и получаем.