Відчуваєш , що дні – то птахи,
Вітер в скованім тілі,
Втаємничені часом страхи –
Почались заметілі.
Рік Старий вже до краю добрів.
Сів. Стомилися ноги.
Прикладає долоню до брів –
Закінчилась дорога…
Не його далі свято – ялин,
Буднів нових історій,
Знову інший закрутиться млин
Привітань-алегорій…
Підійду до Старого. «Бувай,
сніг заліплює очі».
Усміхнеться :«Ну що ж, прощавай.
Наостанок що хочеш?
Може, щастя солодкий нектар,
Може, вірності, ласки,
Чи здоров`я пресвітлий вівтар,
Чи життя, наче казки,
Чи удачі на бистрім коні?»
Попрошу, як можливо,
Давніх друзів лишити мені,
Істин сонячних диво…