|
РОЗДУМИ
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
Безумовно, Муза, як правило, відвідує творчих, обдарованих, і, людей, котрі, безперечно, мають той, чи інший талант. Але годі
вступної бесіди, мені ж, як ніколи раніше, не терпиться підійти до
суті. Так ось. Сиджу я, це значить, того вечора за столом, і, у черговий раз роблю спробу написати оповідання «Сліпий дощ». Та, як на зло, знову, як і раніше, у мене нічого путнього не виходить. Спромігся я лиш написати якихось жалюгідних пів-тора речення. Ось і усе. Немає, вочевидь, у мене, ні таланту, ні творчої жилки. Робити нічого, отакий от, засмучений і геть розчарований лягаю спати. Аж раптом, серед ночі, якась невідома сила, зриває мене з ліжка, і, слово, за словом, я починаю писати знайому історію з днів моєї, такої уже романтичної юності, аж серце щемить.
Аж раптом, на широкому підвіконні, я побачив її, красуню неземної краси, саме таку, про яку я мріяв усе життя. Довге, біляве, пряме волосся ніжно лягає на дещо худі, тендітні плечі. Великі, світло-блакитні очі дивляться на мене прямо і незворушно. Тоненькі брови, наче намальовані тонким пензликом умілого художника, і вії, такі довгі, й майже невидимі, неначе павутинки, грецький, чітко окреслений ніс, видається на перший погляд штучним, настільки він є досконалим. А губи? Про такі губи, будь-яка красуня, могла б тільки мріяти. Достатньо великі, як на мене, але саме це придавало їм особливого шарму. Витончене до своєї завершеності обличчя, робило її власницю більше схожою на статую, ніж на живу жінку. Почекайте. Невже я сказав слово «живу». Насправді – це не так. По крайній мірі, я буду старатись оминати це слово. Її груди, дещо маленькі, як на погляд пересічного мужчини. Та як на мене – саме такі, які мені завжди подобались. А ноги, ноги ж які? Я ніколи не думав, що у жінки можуть бути такі довгі, стрункі, та витончені ніжки. Пару слів про руки. На мій погляд, у справжньої красуні повинні бути особливо витончені руки, з худими, тонкими пальцями. Талія, звичайно осина, тут й питання нема. А ще, якась особлива постава. Здається, що вона не ступає, а парить у повітрі. Ось, на мій погляд, усе. Ледь не забув сказати про її ріст – точнісінько такий самий, як і у мене. Слід сказати, що те, що я тут так довго описував, насправді, я оцінив за одну дві хвилини. Спершу я не звернув увагу на одну особливість красуні – за увесь цей час вона не вимовила й слова. Якщо це продовжуватиметься і надалі мені будуть заздрити більша половина чоловіків, бо друга половина уже давно втратили віру у те, що жінка, виявляється може бути цілковито мовчазною.
Насправді, я не припиняв писати до тих пір, допоки не закінчив. І тоді моя нова знайома враз зникла так само швидко, які і з’явилася.
Зранку проснувся, наче, з перепою, хоча спиртне й цигарки не вживаю з 45 років. А перед очима крутиться красуня. І ніяк не можу згадати – був то сон-марення, або ж вона, красунечка і справді мене відвідала? Глянув на стіл – а там перше оповідання українською мовою. А я вже втратив будь яку надію написати колись рідною мовою. Вільно пишу англійською мовою, здавалось би іноземною, та тільки не для мене. Вона для мене наче рідна. Та усе ж, час від часу, подумки мріяв …
Аж тут…Почекайте. Отже ця нічна гостя, котра своєю неперевершеною красою звела мене з розуму є Муза, та сама красуня Муза про котру мріють усі, без винятку творчі люди, звісно. Кажуть, що вона дуже ненадійна. Мені можете про це навіть і не згадувати. Яким же я дурником був у Ялті, коли вона уперше мере відвідала. Замість того, щоб не зупиняючись, продовжувати писати, почав усім знайомим, родичам розказувати про свій талант, Божий дар, і словом не згадавши про неї, про музу. І ось рівно через тиждень вона пішла. А я, як кажуть, лишився з носом. З тих пір, як я не намагався, як не старався заставити себе – більше 2-3 речень, у мене нічого не виходило. Звісна річ, про Музу, з тих пір, я не чув, ні словом ні духом.
На цей раз я поступлю розумніше. Я повинен постійно говорити, думати, повторювате одне і те ж. Це ж, насамперед, її заслуга, Музи. Я ж, тільки послушний інструмент у її руках.
Наступної ночі я узагалі не спав. А вона була особлива, зворушливо красиво, бігала по кімнаті, крутилася наче дзиґа.
Зранку на стіл лягла перша частина роману російською мовою. Я сам читав, і перечитував написане десятки разів, і, знову й знову закохувався у свою головну героїню. Ви собі уявляєте – автор зачарований образом жінки, яку сам і придумав. Добре, що ніхто не чує, а то подумали б, що я потихеньку сходжу з глузду.
Наступної ночі я написав другу і третю частини. А потім, ви не повірите, я почав писати роман українською мовою. Я сам собі не вірив. Звідки, цікаво, беруться слова, яких я раніше ніколи не чув і не зустрічав у текстах. Тут є така цікава річ. Більше 10 останніх років я переглядаю фільми виключно англійською мовою. Виключно. До того ж так само довго не користуюся телевізором. Він мені зовсім не потрібний. То ж звідки беруться сучасні слова російсько і українською мовами коли… а вона усміхається. Саме так. Тепер у мене є пояснення. Головне тепер про це нікому ні слова. Не буду на цю тему говорити навіть з найближчим товаришем. Муза того вечора була просто сама не своя. Моментами мені здавалося, що вона літає по кімнаті. До речі слід нагадат, що, в останній час, з тих пір як з’явилася Вона, я, практично, не виходжу з квартири. Відкладаю на пізніше невідкладні справи, тільки б не покидати свою кохану Музу. Наступної ночі я написав чотири, ви не повірите, вірші російською мовою, а потім протягом дня, ще два. В студентські роки Муза відвідувала мене протягом пів-року, але так як я достатньо байдуже, а точніше, зверхньо до неї поставився, закінчилося це дуже швидко. Та й справжньою поезією я не назвав би те чтиво. У кінці кінців, я, чи то з горя, або ж, розпачу, по причині зради мої Музи, спалив усі записи. З тих пір, я вважав, що я і поезія - це повна несумісність. Я завжди згадував знайому поетку, котра видала дві тоненькі збірочки поезії, на мій погляд, найвищого ґатунку, а потім усе чекала хвилі, щоб Муза заскочила хоч ненадовго, щоб вона устигла написати далебі один, нещасний вірш, або два. Відверто кажучи, тоді, по великому рахунку, мені було її шкода. Мені здавалось, що моя знайома, Мар’яна, просто –напросто, стала заручницею вередливої Музи. Тільки тепер я, я зрозумів наскільки я помилявся. То ж не дивно, що тепер уже я, наразі, став таким одержимим. Я пишу практично увесь день, потім усю ніч. Інколи не встигаю, як слід відкоригувати написане. Але прагну робити це сам, тільки сам, не довіряючи різним, хитромудрим комп’ютерним програмам. Так виявляється у мене усе ж був який не який талант. Наступного дня я нарешті написав свій улюблений вірш «Морська мушля». Вона, як завжди сиділа на підвіконні, і, здавалось не зводила з мене своїх закоханих очей. Саме тому цей вірш дався мені порівняно легко. І що найважливіше українською мовою. У перші роки після завершення педагогічного вузу я випадково став свідком жахливої трагедії . Насправді, я не був прямим свідком. Та пам'ять моя зафіксувала основні, ключові моменти тієї трагічної події. Спершу, я відкладав на пізнішетвору написання саме через важкість самого сприйняття. Було інколи навіть моторошно згадувати те жахливе убивство. Потім пройшов жах, але я зрозумів, що навіть маючи можливість майже по хвилинах відтворити розвиток подій – разом зібрати докупи і зробити довершеним я не мав змоги. І тут без магічних чарів красуні Музи, очевидно, не обійшлося. Під вечір, перед наступним заняттям я пишу вірш, майже на коліні, поспіхом, планую поему ,але двічі, як на зло, пропадає світло. Мій старенький комп’ютер працює тільки на постійній зарядці, батарея вийшла з ладу декілька років тому. Продовження поеми пропало безповоротно. Я зробив ще одну спробу. Результат повторився. Справа у тому, що коли пропадало світло я втрачав контакт з нею, з музою. Усе ж «Плач трембіти» вдалось довести до кондиції, а згодом я написав і першу частину оповідання, як продовження до вірша-незакінченої поеми. Між цими двома літературними речами, я двічі пробував написати вірші про кохання. І двічі я отримав фіаско. Щось у настрої Музи змінилось. Вона раптом стривожилась. Я боявся, що вона мене знову покине. На щастя, на цей усе обійшлося, але мене понесло не в ту сторону, що мені хотілось. Я з легкістю, як то кажуть, на одному диханні, написав перший еротичний вірш. Муза у той час виглядала якось особливо принадно. Ні, не дай Боже. У жодному разі. Вона не чинила чогось сороміцького. Це збудження відчувалось внутрішньо. Зранку пробудився - вірш на столі. І що дальше? Дзвоню до вірного товариша не відповідає. На свій страх і риск спочатку відправляю у Facebook, а лиш потім у клуб поетів. Слідкую напружено за реакцією. Відверто сподівався на гірше. Муза почуває себе, як удома. Учора, серед білого дня лягла на мій диван, поки я клацав на комп’ютері, та й міцно заснула. А я за цей час розпочав нову літературну рубрику «Барвисті казочки для моєї онученьки»
Я задоволений, схоже задоволена і Муза. Час від часу вона заглядає мені через плече. Хотів остерегти особливо допитливих – не робіть спроби доторкнутись до неї. Це може погано закінчитись. І ще одне – старайтесь якнайменше про неї говорити іншим. Ви можете, пожартувати, покепкувати над нею Та не раджу розповідати про неї на повному серйозі. Вона, у такому разі може покинути вас назавжди. Сподіваюсь, що ця таємниця залишиться між нами. Та й хто ж, у кінці кінців, вам повірить?
-« Муза? Ви що серйозно? А визнайте, відпочинок вам би не завадив». – ось така, або приблизно така ситуація на вас очікує. Тому краще тримайте язик за зубами. До речі, у кожного митця, Муза особлива, неповторна. Вона саме така, якою ви її собі уявляєте. Бережіть свою Музу!
22.12 – 23.12 2017 Івано - Франківськ
ID:
767624
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.12.2017 11:19:43
© дата внесення змiн: 23.12.2017 11:19:43
автор: Woody Paul Grey
Вкажіть причину вашої скарги
|
Пусть Муза будет всегда к Вам благосклонна! Вдохновения и творческих успехов! Ещё, хотелось бы заметить, что не стоит беспокоится по поводу придёт Муза или нет, нужно просто быть открытым, восприимчивым и верить, что всё получится! А ещё, есть Ангелы Вдохновения, можете просить помощи у них!... 
