Із настанням світанку
всі ілюзії ночі зникають.
Паралелі знаходять гострі кути
з кожним доторком до ключиць.
Кожен рік у тобі помирають кити,
і дельфіни несуть в океан,
намагаючись, як не дивно
втопити, як і ти топиш
біль у бокалі,
й не важливо, що ти
маєш крила не тільки вночі.
З першим променем,
з першим видихом/вдохом
ти їх обрізаєш.
Простіше здаватись,
а не проти хвилі грести,
й осідлати цю хвилю буквально.
Ти не серфер,
Ти навіть не умілий плавець.
Ти здаєшся,
ну а Я викликаю кита.
Він відроджує все
й помирає в тобі,
забирає весь клятий біль,
залишає тебе на світанку...
Перший промінь вже тут.
Ми стираємо ілюзії зранку.
