В старому шумному ресторані,
Де веселиться захмеліла юрба,
Тиха, ніжна музика грала,
І жінка в білому в танці пливла.
Юні роки вона мені пригадала,
Бо коханою для мене була.
Та доленька наша невблаганна,
По світу назавжди нас розвела.
Для мене принцесою вона була.
Як же мене чарувала врода її.
Тільки скоро про мене забула,
Щаслива зірка для неї зійшла.
А роки, наші роки проминули,
А літа наші все пливуть і пливуть.
Молодість в нас вони забирали,
А в замін тільки сивий волос дають.
В старому шумному ресторані,
Ніжна мелодія вальсу лунає.
Жінка в білому за столом сидить.
З сумом в очах на мене поглядає.
На наступний танець її запросив,
Ти запрошення моє прийняла.
На талію руку їй положив,
А ти свою на плече поклала.
І от ми в повільному танці пливемо,
Думки наші в минулому блукають.
Як же ж вони гріють наші серця,
Та на поверхню виходу не мають.
Тихим голосом спитала ти мене:
-Як справи? Як тепер поживаєш?
Згадуєш мене? Жінку діти маєш?
-Добре я живу. Жінку, діти маю,
Деколи і тебе теж пригадаю...
