Вона любила міцно і шалено
Того, хто це не цінував.
І говорила:"Божеволію без тебе"
"Це не мої проблеми!"- їй відповідав.
Вона казала:"Я тебе кохаю!"
У відповідь - лиш тиша голосна.
І так щодня її душа згасала,
Не дочекавшись рідного тепла.
Вона кричала:"Я ж помру без тебе!
Невже тобі настільки все одно?!"
І чула лиш його холодний тембр
"Я втратив почуття давним давно".
Вона дивилась пильно йому в вічі,
Шукала жаль за сказані слова.
А він, стиснувши рук в передпліччі,
Підвівся і сказав:"Прощай. Тобі пора".
Вона пішла, закривши міцно двері
Та гірко плакала, тримаючи в руках,
Даровані колись його пастелі,
Якими розпочне нове життя.
