Лавиця...Парк...
Зупинка життя пасажира.
І дерева - старі мудреці...
За плечима спокій та віра, -
Гадають по хмарах на розі вітрів,
як хтось не так усе заплів -
Якийсь чаклун холоднокровно...
А я хіба ледь - ледь присів,
мов на вокзалі, в сон опершись, -
гілляки заколишуть нерви...
Й птахи, насправді, терапевти
поможуть пам"ять мою стерти
билинним співом верховітть
хоча б на декілька хвилин...
І я вже не людина - так собі листок,
де будучність кладе місток.
Щасливий... Божевільний...
Неначе заметіль осіння...
Як зірка, що спішить до сво́їх
У тепле марево небесне...
