В давнину жила в Диканьці кра́лечка Оксана,
покохала вона палко навіть не султана.
Уподобала та дівка, ви вже мабуть чули,
козаченька молодого на ім’я Вакула.
Та пиха́ паня́нці юній дуже заважала –
черевички, що цариця носить, забажа́ла.
Перевірити хотіла наміри козачі,
а тепер у самоти́ні гірко-гірко плаче.
За взуттям козак поїхав в гості до столиці
і ноги його немає в дівчиній світлиці.
Може інша заспівала юнаку осанну
і відтак забув Вакула про свою Оксану…
Хоч уже й не молоденький, як отой Вакула,
та полковник він козацький – дід Сашко, Мачула.
Козарлюзі все ж не личить про любов молити,
а тим паче з забаганки бороду голити.
За своє життя він бачив не одну царицю –
тож по мешти не попреться навіть у столицю!
12, 13 листопада 2017
