Коли у злодіїв кураж,
Коли не видно броду.
Поету грішно в смути час,
Співати птичкам оду.
Женіте з серця свого страх,
Поставте клин уроду.
Й розтане смуток у в очах,
Звільниться дух від льоду.
Бо слово наше, то зерно,
Далося ж нам по роду.
Воно, як кисень, як вино,
В душі мого народу.
Розчистим рідне джерело,
Живильну пустим воду.
І забуяє знов зело,
Відновимо ж породу.
В любов повернем по слідах,
Втерпілися ж в достоту.
Вмиватись досі у сльозах,
Вже обрано свободу.
Розправить крила сокіл птах,
Від заходу й до сходу.
Величним буде його змах,
У всій красі польоту.
Із серця смуток одійде,
Боги взяли турботу.
Украйна знову розцвіте,
З долин до небозводу.
Та в тому і справа Друже, що НІХТО НІКОГО не боїться....просто "БЕЗНАДЬОГА".....усі розуміють, що наша "возня" як мертвому припарки.....пиши - не пиши - ніякої реакції не буде....усім наплювати((
Буде. Лише не так скоро, як нам хочеться. 
Повоюємо, козаче! 
