Дистильоване повітря втомленої осені,
Крізь ватні закуйовджені прошарки хмар,
У жовтня нині бал і ми запрошені,
От тільки супровід для нас із різних пар.
Чи ти прийдеш? Все не засну, а згадую
Останню зустріч доленосного покрою,
Де нас поділено було моєю зрадою,
Поставлено було крапки сльозою.
І сотні вже далеких перспектив,
Тоді, ще ледь трималися за павутини літа,
На них ми мовчки креслили хрести,
І сподівалися, чим швидше розлюбити.
Кохання згасло на одній із прощ,
Ми їх щодня долали у турботах,
Та зараз маєм шанс, під цей жовтневий дощ
Теплом залити всі в душі пустоти.
Та чи можливо, щоб до щастя- крок?
Й чи зможемо? У відповідь лиш тиша
Й туман задушливий чи дим від цигарок -
Похилю голову - для тебе все складніше.
Чи стане сил разом піти за Рубікон?
І чи можливо в житті дійсно "розкохати"?
Жовтневі арії із серцем в унісон,
Про те,що я не хочу відпускати.
На всіх граблях вже відстояла, тож пробач,
Прийди, ти чуєш, знаю, завинила!..
Прийшов із іншою й,як хочеш, так тлумач,
Чи ти рубаєш чи даруєш крила?..
Сама здогадуюсь, як тільки бачу очі,
Мабуть, кохання - не пусті легенди,
Ти хоч й ображений та серце так стукоче,
Що наша казка буде з happy end-ом.
