Її душа широка, незбагненна
Як безкрайнє літнє поле.
Як холодний вітер із далека,
Що несе красу на собі.
А думки її нестримні,
Як ріка з гірських вершин,
Що несе потік невпинно,
Їх ніхто не зміг зловить.
Очі сяють невідомим,
Вічним зоряним вогнем,
Їх згасити не під силу
Пилу днів і холоду людей.
На волоссі сонце грає,
Мов на зелені гаїв.
В клітці серце жадібно співає,
Голосом невидимих птахів.
Іди за нею, забуваючи про страх,
Відкинь людське життя.
Вона відьомським чаром оповиє
І ти пізнаєш забуття.
