Стікає по обличчі у матері сльоза
І очі так вдивляються у небо синє –синє,
Туди де полетіла синівськая душа,
Війна його віддала у руки Бога нині.
А мати так чекала додому вояка
І ніжно пригортала внучатко білозубе,
Ніхто не міг подумати , що вже його нема,
Що вража куля підло в окопі так погубить.
Що вже він не побачить синочка у вісні,
Листа не прочитає від рідної дружини,
Ніхто йому не скаже , що вже й її нема,
Бо очі теж закрились в коханої людини.
Серденько зупинило і сльози по щоці
Останні покотились і впали на підлогу,
Голубкою полинула до сонечка до хмар,
Щоби до Бога милого провести у дорогу.
І тільки лиш синочок в бабусі на руках
Сміється і сльозинки втирає на лиці
Дивись бабусю,- каже -у небо голубе,
Як гарно там літають два голуби оці.
Які ж вони щасливі як високо літають,
Чому же їх закрила хмаринонька ота,-
Бабуся на обличчі знову сльозу втирає
Не знає ж бо хлопчина ,що він вже сирота
