Сумний Париж. В холодні вечори́
Я за твоїм вікном, кохана, стежу,
Чиясь сльоза скотилася з гори́
І закотилася за Ейфелеву вежу.
Ось тінь твою побачив неземну,
І серце моє в грудях заспівало,
І я б заліз на цю скляну стіну,
Якби це щось між нами поміняло.
А, може, диво станеться в очах,
І ції штори спалахнуть в будинку,
І я тебе кохану на руках
З пожежі винесу, немов оцю пір`їнку,
Яку стискаю у своїй руці.
Колись вона лягла на твої скроні,
А я підняв, мов скарб,
І промінці від неї пробивають ще долоні!
