Сьогодні везли мертвого героя.
Його ми проводжали цілим містом.
Ще одна мати не знатиме спокою,
Ще одне серце на уламки тріснуло.
І ось у слід йому кричали: «Слава».
«Герої не вмирають», - скандували.
А мати тихо на коліна впала –
Це ж рідний син, але його не стало.
Їй не потрібні гроші ваші, люди,
Хоч там би були їх цілі мільйони.
Вони не вернуть подих в мужні груди
І не відновлять пульсу такт на скроні.
- Синочку, сину,- схлипувала мати,-
На кого ти нас з батьком покидаєш?
Чи варто було йти і воювати?
Не відповіш! І вже не завітаєш!
Йому ще не було й двадцять чотири
Попереду життя. Та ні, немає –
Він мріяв про здобутки і кар’єру,
А вмер героєм. Та хто колись згадає.
Його провадила уся країна
І лили сльози цілими містами.
Моліться, щоб Воскресла Україна,
Моліться за полеглими синами.
Вічна память загиблим Героям України!
