мій внутрішній світ – обмежений
земною важкою брудною працею
з усіх чотирьох боків.
ти кохала мене з якоюсь невідомою досі енергією,
– я про нього забув, а згадав,
що у мріях до тебе від початку віків летів;
– а тепер ми замешкали вічність
і навіки пішли знов в відкритий космос.
тут, мов вітер єдино, чи буря, ми вдвох
сміємося так просто, бо смішно,
а впадаємо в світ так безгрішно,
та ще й плачемо так невтішно
лоб до лоба, мов третя особа, –
аж здіймаємо там на землі велетенські хвилі:
спільні очі у нас, і лиш кліпнувши раз,
ми ковтаємо цілі милі.
небо не може впасти,
неба не можна вкрасти.
дитино, так і ми теж не можемо впасти,
а смерть взагалі нічого не означає;
а як втомишся й будеш сонна,
перелякана, змучена чи забобонна,
я зможу тебе спасти,
підхопити і точно на місце вкласти;
а як я – то нічого. я не впаду –
а лиш можу, як п'яний, у квіти в твоєму саду.
отоді вимагай, щоб просив пробачень
10000 разів за кожну квітку.
ну, ти знаєш: слова мають стільки значень!
– особливо тепер тут, як в ліжку, улітку;
а іноді все то нічого не означає:
просто так для краси, мов метелик, літає,
і тоді все майбутнє – на зворотному боці медалі,
чи місяця;
ну, а ми – подивилися, подивувалися
та регочемо: що ж буде далі?
о, ми плавали, мов два айзберги, в зоряному океані
– і не танули, і не тонули. так і довіку було б,
коли раптом наскочили на цю землю веселі та п'яні
лоб до лоба. отак, моя люба: а в кого міцніший лоб?
звісно, в нас, бо нас двоє. отака вона бідна, земля!
кажуть про неї, так само не може впасти –
може, змінить орбіту, а може, розліпить ласти
та збудує на цю халепу щось нового такого,
як за прикладом та настановою
ноєвого корабля
за твором: baby, it can't fall, iggy pop
ID:
745024
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 07.08.2017 00:39:04
© дата внесення змiн: 07.08.2017 10:47:51
автор: norton
Вкажіть причину вашої скарги
|
