Місила я не тісто-долю я
Синам своїм малесеньким місила.
Щоб доля їхня легкою була,
Аж тричі я муку перетрусила.
І свіжі дріжджі в теплім молоці
Я розвела, щоб тісто піднялося,
Щоб в хлопців, вже як стануть на порі,
Кохання в жилах хмелем розлилося.
І масло ллю, щоб не пісне було
Життя і тісто. Щоб їм смакувало.
Щоб пиріжки до дека не пристали,
Щоб душу й серце їм не попекло.
Я піч і хату добре натоплю,
Щоб тісто-доля весело піднялись.
Та й пиріжечків різних напечу,
Щоб в їх житті усякеє траплялось.
З картоплею - ситні,
З вишнею - смачні,
З капустой - кислі,
З м’ясом - ті багаті,
Із сиром – пишні,
З гарбузом – прості,
З калиною - аж трохи гіркуваті,
З суницею – солодкі й запашні.
Хай будуть різні й в долі й на столі.
Місила тісто – вимісила долю…
Пекла пиріг, а випекла…життя.
Оценка поэта: 5 Очень хорошо! Чувствуется материнская мудрость и нежность, немного припухшие глаза - от недосыпания над кроваткой, руки пахнут молоком, на котором делалось тесто... Такая простая и такая сложная философия матери!
Галич Елена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за увагу і за коментар.Вірш народився саме під час випічки.
