За вікном ходить твій жах
Між деревами тиша зависла...
Він самотній страшний хижак
Він тримає за руку пристрасть,
А вона, солодка, м'яка,
Хоче дати тобі отруту
І, підходячи до вікна,
Пропонує магічну руту.
"Ти не будеш вічно живим" -
Так шепочуть високі тіні -
"Ти загублений пілігрим,
Над тобою віки невпинні".
За вікном ходить Мара.
В неї руки холодні, сині,
Ні очей, ні душі нема.
Та вона жива і донині.
Вона тричі обходить дім,
Тягне руки до жовтої свічки,
Вона часу помірний плин
У глибинах чорної річки.
Сяють лілеї водяні
Над ставків непрозорих гладдю,
Світла промені неземні
Їх вкривають білою шаллю.
А по стежках ідуть всі ті,
Хто для тебе був цілим світом.
Всі роки твої золоті
Зацвіли яблуневим квітом.
Мусиш ти розірвать зв'язок
З тим, хто вчора ще був тобою.
Це, повір, невеликий шок
У хвилини перед війною.
...
За вікном топчуть траву
Всі судоми твоїх вагань
I заводять пісню свою
Смертні рани розчарувань.
О, забудь, ким ти був і що мав,
Вирушаючи в бій навесні!
Твій самотній хлипкий пароплав
Затонув у глибокому сні.
Тiльки в морі душа твоя
Розриває злочинну тиш.
Але чую її лиш я.
О, чому ти досі не спиш?
