Повір, дорога, не для слави
На ринг виходив я щораз.
Спортивні вели мене справи,
Мої, а не чиїсь наказ.
В бою виглядав благодушний,
Спокійний, веселий такий,
Для тренера був непослушний,
Для публіки – може й смішний.
А після ударів пекучих,
Котрі я не раз пропускав,
Характер мінявся, - разючим
Й відразу я другим ставав.
Противник, та що тут казати,
На вістря наткнувся дивак.
І замість очки набирати,
В нокауті оставсь неборак.
Я глянув у зал многолюдний,
Шукаючи очі твої,
Як риба в воді каламутній
Шукає поживу собі.
І тут пригадав, що ніразу
Не була зі мною ніде,
Щоб збігти на ринг відразу
І трошки обняти мене.
Я вірю, – мене ти чекала,
Щоб скорше з'явився в селі,
Й думками на рингу стояла,
Щоби помогти у борні.
