О, який то він, День Перемоги...
Пам'ять зблиснула: кульки, парад...
Шикувались святкові колони -
Перший ряд ніс закличний плакат...
І така ейфорія спадала -
Штучні квіти і грона кульок
Ще оркестрів невидиме жало,
Наче залпи у душу... І крок
Ставав впевненим. Й так крокували
І рівнялись на ліве плече...
Шаленіли тоді і пишались
Перемогою і іллічем.
Хтось міг знати тоді...Ми не знали
Тих жахіть, що були на фронтах.
...Крокували і правду топтали...
(Довгий в неї до душ наших шлях...)
Владний заклик - у відповідь: слава!
Кульки птахами в мирне небо.
Шанували ми всіх ветеранів!
Знали майже усіх поіменно.
Лиш не знали, як безтолково
Помирали в війні мільйони...
Лиш не знали, що ріками крові
Перемога пливла...Добре слово б
Тим, хто в гирлі війни став "м'ясом",
Хто помер не "геройськи" - тихо...
Ця жертовність свята понад часом...
А в окопах ромашок вихор...
...Ще й сьогодні хтось йде на паради,
А комусь війна правду відкрила...
Слава, слава Вам, Ветерани!!!
А ганьба всім, хто ніс й несе лихо...
Так воно і було. Мені один ветеран розповідав, що вони йшли в бій і не мали достойної зброї, а їх гнали на до зубів озброєних німців і ззаду наставляли на них автомати свої, щоби вони не втекли зі страху перед смертю. Багато солдат тоді полягло в тому бою.
Сильно!!!
О, який то він, День Перемоги... Неоднозначний, бо з іншого боку була наша поразка! 
