День схопив мене у обійми,
Так зрадів, ніби я воскресла...
І душа переповнилась світлом
І думками, що мов перевесла
всі події в снопи пов'язали.
Ко́пи вкрили життя минуле...
Ключі з неба сонячні зали
Якісь дивні мені одімкнули.
А в них тільки розмірене щастя
Й квітне радість й до неї тут звикли...
Щезли біди, війни, напасті -
І слова такі навіть зникли.
День схопив мене у обійми
І закинув у наше майбутнє...
Йде весна: його в душі засіймо...
Як не ми, хтось там мусить бути!
дуже багато серед нас. закритих від світу сумнівами (ще Маркс заморочив голову:"Сомневайся во всём"), а той, хто залишить сумніви - звільнить місце для нової філософії- філософії любові і віри у шастя(без всяких озирань на наші,може, теж колись кимось нав'язані стереотипи:терпіть, чекайте і т. д.)