У гаю, зелененькому гаю,
Там сиза зозуля кувала,
Тут в цьому зеленому розмаю,
Дівчина з козаком розмовляла.
-Козаче, козаченьку соколю,
До рідного дому вертаєш
Візьми ти мене, милий, з собою.
Чи може ти жінку вже маєш?
-Не візму тебе я з собою,
Бо жінку та дітей маю,
Не візму тебе я дівчино,
А назавжди залишаю.
-Візьми мене ти козаченьку,
Я тобі буду вірно служити,
Як твоє дитятко заплаче,
На руках його буду носити.
-Не візму тебе я дівчино,
Хоч і дуже щиро кохаю
Не візму тебе я дівчино.
Бо жінку лихущую маю.
Буде вона тебе зневажати,
Без причин- щоденно сварити,
І не зможеш ти там дівчинонько,
Деньочок щасливо прожити.
Зможу, зможу, любий козаче,
Я їй буду довго терпіти,
Та радітиме моє серденько,
Що поряд тебе буду я жити.
Поряд тебе буду я жити
І тебе буду доглядати,
Та від жінки тої лихої,
Буду тебе я захищати.
