Старий мовчазний кар’єр…
Лиш чути тут вигуки круків.
Місце спокійне, зати́шне моє,
Без лю́дських противних звуків.
Моє озерце маленьке,
Чи, може, лиш просто мо́чар.
Місце, від ніг лю́дських далеке,
Й нікому не впаде в очі.
Місце моє безлюдне
Із тихим моїм болотом.
Чортам в цім болоті, коли я є тут,
Зі мною настільки комфортно.
Моторошне і дике,
Заховане за горою.
На гору «четверту» розумна людина
Не ступить ніколи ногою.
Місце моє святкове.
Новорічне і великоднє…
Коли за столами напої рікою,
Я люблю дивитись в безодню.
Каміння, травою поросле,
І звідкись цвіте навіть вишня.
Осики, берези і сосни –
Такий інтер’єрчик затишний.
На жовтих зяючих скелях,
На білім корявім камінні
Тут мені й ліс, тут мені і пустеля,
Під небом й похмурим, і синім.
В кар’єр я тікаю знову…
Від всіх… Та від себе ще більше.
Мій всесвіт окремий, чи камера схову -
Робить мене спокійнішим.
"інтер'єрчик" тут неслушне, здається. що мається на увазі? те саме щодо "зяючих"
Avsian відповів на коментар sondag, 19.04.2017 - 21:36
тут є таке закрите затишне місцечко між схилами, в якому я люблю ховатися... Така собі невелика прогалина, як кімнатка. Тому - "інтер'єрчик". Хоча, можливо, дійсно, можна було б щось інше підібрати, щоб було зрозуміліше. А от на рахунок "зяючих"... Не розумію, що не так? Вони виступають, виділяються. Хіба це слово не підходить?
sondag відповів на коментар Avsian, 19.04.2017 - 21:48
"зяючі" кажуть про якісь отвори. від слова "зяяти", тобто відкривати своє нутро, глибину. дивіться в СУМ http://sum.in.ua/
Avsian відповів на коментар sondag, 19.04.2017 - 22:04
