Немає нічого круглого в Ронді.
Тут панує вертикаль.
Цікаво,
хто були ті перші,
що заснували Ронду?
Що гнало їх уверх,
від помаранчевих садів
і теплої долини?
Щоб бути далі від юрби,
чи вище - то до Бога ближче?
Хто вірив у Аллаха
відчував єднання з Богом
в голосі муедзина.
Той, хто в Ісуса -
у церковних дзвонах,
а той, для котрого Богом
є сама природа -
в шумі потоку внизу безодні,
що розділяє Ронду
на дві половини.
Ронда змінюється, але вона пам'ятає.
На цій висоті довше затримується те,
чого вже нема в долині.
Тут була остання цитадель маврів.
Тут були останні бої биків,
які так цінував молодий Гемінґвей.
Здається, тут легко повернути назад
колесо історії.
Але до якої позначки?
До часів Ромеро?
Чи до халіфату
(арабські бані
тільки цього ніби й чекають)?
А поки що по мосту над ущелиною
сновигають юрби туристів,
і біля самого краю прірви
скрипаль грає Asturias.