|
Привіт, татусю, я уже родився ...
Спішив побачити тебе, але не встиг,
Чого ж ти, рідний, ніби зажурився,
Стоїш в куточку, аж сльозами вмився,
І голос мамин начебто притих?
А ви ж обоє так мене чекали,
Ось я родився, радість бо яка!
Ви просто жили, мріяли, кохали,
В полоні щастя навіть не гадали,
Що нас розлучить проклята війна.
Я обіцяю, татку, виросту швиденько,
І ти пишатимешся мною в небесах.
Ніколи я не скривджу рідну неньку,
Й спокійним хай буде твоє серденько:
Її опорою я буду повсякчас.
Так, як і ти, я буду край свій боронити,
Свою Вкраїну я нікому не віддам,
Сміливим виросту, та що там говорити,
Усе, що зможу, я буду робити,
Але за смерть твою помщуся ворогам.
Радісна мить, сповитая журбою,
Лише родивсь, а вже півсирота ...
І хоч навіки ми розлучені війною,
Я знаю, тату, будуть наді мною
Завжди твої два ангельських крила.
© Зоряна Кіндратишин
ID:
727472
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.04.2017 10:24:14
© дата внесення змiн: 06.04.2017 10:24:39
автор: Зоряна Кіндратишин
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чіпляє, Зоряно! Прямо - в душу! 
