|
Та літня вулиця суха, овитий подих у ладАдні,
Чи смогом міста, що ховає із підошви стару суть?!
Хто тут ходив по тротуарам і маскуючись в тумані,
Дороги міряв асфальтовані, живеє щоб забуть?
М'яка хода по пуху теплому, опавшому, міському-
Тополя власне ось пустила, його долі, ізвела.
Не помічає та хода, що йде до храму лиш по ньому,
По ковдрі мертвій, ця стежина, у життя ще не вела!
Паркан тернистий, із металу, частокіл середньовічний,
Від ворогів охороняє, церкви башти світові.
Бійниці вікна темно-вогкі, ліпки, купол так містичний
Космічний простір уміщає, дзвонять сенси мов нові.
Прохід на двір, ворота ковані, людина там закута,
Християнин а чи безбожник, мо нейтральний персонаж?
Лахміття рване, зір голодний, не до церкви його пута...
Лиш до людей, що йдуть до храму аби лишити вантаж.
Він не дійшов, чи може звідти? Хто достойний оцінити?
Кому віддав і шо отримав, де наявного межа?
Десь припарковане авто і пух під ноги, ніби квіти
В пошані місто підстелило і пом'якшала стежа.
Людина йде до церкви щиро, що під кроком неважливо.
Хто поряд долі, під лахміттям? - не цікаво, коли шлях
До стін потужних і величних, що оживлюють нажИво,
Від автораю пролягає на бідніючих очах.
Олег Купрієнко
25.12.2014р; 12.06.2015р
ID:
708605
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.12.2016 13:40:21
© дата внесення змiн: 26.12.2016 13:40:21
автор: Олег Купрієнко
Вкажіть причину вашої скарги
|
