Присвячено: Дашавському Л.В.
Батьківська хата, рідний мій оберіг!
Линув я до тебе із далеких доріг.
Сюди де фіолетовий бузок цвіте
І деревяна хатина мене жде.
По зарослій стежині завжди підійду,
На вікна світлі і радісні, гляну...
Хоч дуже давно я тут уже не живу,
Рідненьку хатину завжди догляну...
Вибач, рідна хатино, що я не зміг,
Минулоріч, переступити твій поріг.
Доля склалась для нас обох нелегка,
Що ніби ти стала мені уже й чужа.
Хатина не розуміє- не уміє...
Чому раптово так сталось - не знає.
І сумним поглядом своїх склянних очей,
Виглядає, виглядає - чекає...
Завжди сюди спішу із далеких доріг,
До тої хатини де фіртка срипить.
Де на городі ціюще б'є джерело,
Де мене, уже так давно не було...
Не знаю,я майже 44 роки на чужині,але рідна хата,залишається рідна мені...
