Тебе орати, золотим зерном засівати,збирати пригоршні хліба запашного , дощами вмитого , росами похрещеного...а тебе хлопцями засіяли- мужніми...сильними ...та кров,ю їхньою окропили...як водою свяченою...
Були роси - джерельні, прозорі - червоними стали...
ти співоче було , та стало-удовине...
як від кулі серця українські у землю упали...
розлетівся твій стогін болючий на всю Україну,
де упали серця - з,явилися маки червоні...
від останнього погляду в небо-волошки з,явилися сині...
а у матері думка пульсує та б,ється у скроню...
будь живий...будь живий...будь живий...мій єдиний...
і затихли у полі нарешті скажені гармати...
здійнялися у небо-білі , як сніг голуби...
це сини полетіли прощатися з рідною хатою...
а зі Сходу поїхали слідом за ними гроби...
поле ...поле...яка вже вона нещаслива...
твоя доля, хотіло хлібів народити...
та посипались гради скажені, та вогняні зливи...
а все тіло свячене твоє- бліндажами порите...
не зерном золотим змусили щиро втішатися...
а дивитись на те-як брат замахнувся на брата...
не оратися в осінь тобі, а в літку не жатися...
тільки мертвих синів, від пупа свого відривати...
Руся Ялиньська
!!!
