На червонуватому обрії життя
Куди стікаються глибокі часу ріки
Виринають обличчя, події, слова,
Якими одержимо дихав донині.
Кров щоденно приносить до серця азарт
Й кидаюсь у вир, де залишаю всі сили,
Розбитий все одно ночами голодний блукаю в снах,
Щоб на світанку як завжди усе забути.
І не потрібно великою кров'ю здобутих багатств,
Речей яких цінність тільки очам відкрита,
Знайомих, з якими тонемо в порожніх словах
І не в змозі одним полум'ям горіти.
Я прагну прожити відображенням в очах
Бути любимим і так само любити,
Готовий перетерпіти гіркоти смак
І знову, знову ожити.
