Нарізно в різних землях просо сіють.
На кожнім храмі власний сяє хрест.
Струмки і ріки порізно міліють.
То де ж у різних долях єдний перст,
Що вказує та не зминає шляхом?
Куди ходили і куди підем?
Від золотої рди до срібла ляхів.
З нікуди - в ніц. З нівідкіля – в ніде.
Нарізно грізні ми, а спільно – сильні.
У снах безумні, а в думках розумні.
Які ж ми долею своєю, Боже, вільні,
Що нас не стримує ні каяття, ні сумнів?
Якої треба нам ще порожнечі,
Щоби вмістити правди Еверест.
Які ваги потрібні нам на плечі,
Щоб донести до храму власний хрест?...
Ю.П.
2017
