Перегортаю аркуші життя,
Десь на полях розмазане чорнило,
І літери як журавлі летять,
Неначе в них повиростали крила.
Злітають недописані вірші,
Слова, які не склалися у рими,
Всі образи – і рідні, і чужі,
І очі найріднішого між ними.
Того, кого я в серці берегла,
Кому я в душу прочинила двері…
Та всі мої несказані слова
Розлилися чорнилом на папері.
Від сліз порозпливалися рядки,
І, мов налякані, втікали строки,
Заплакали безжалісні думки…
Я ж марила тобою стільки років!
Як хочеш, доле, то мене карай,
Та час летить, не відає спочинку.
Ну що ж, минулому скажу: Прощай!
Хай буде у житті нова сторінка.
