Десь по землі валяються гранати,
А на церквах поломані хрести.
Вони ж в руках тримають автомати,
Для них нема ні грішних, ні святих.
Для них життя – це вибухи, і гради,
Для них людська душа – немов сміття,
А десь над світом плаче Божа Мати,
Що в яселках народжує Дитя.
В нічному небі сходить зірка правди,
І тихо янгол молиться Христу,
Та раптом знов вистрілює граната,
Без батька залишивши сироту.
Ну скільки можна розпинати Бога,
Що дивиться на нас, немов дитя?
Ті очі повні болю і тривоги.
О люди, чи така ціна життя?
Я знаю – на землі немає раю,
І кожен з нас спокутує свій гріх.
Чому ж бездумно у війну ми граєм
Розп’яттям безкінечних доль людських?
