По коліях без напряму
Рушає потяг без номеру
Пасажири без імен
Вдихають повітря, що
Наскрізь просочене і тхне
Конформізмом
Вони не знають коли буде їх станція
Вони в очікуванні
Комусь немає чим дихати
А хтось насолоджується цим повітрям
Наче магічним ефіром Канабісу
Один малює на спітнілих вікнах символи
І називає їх коханням
А інший цим терміном нарікає глибоку рану в серці
Яке з нею почувається, наче мозок після лоботомії
В першому з кінця вагоні
Юнак впсускає свободу прямо у вену крізь шприц
Вона прийде, ніжно обійме його
Лагідно пригладить волосся
Розкаже про те, чому ніколи не збутись
Про те, як їм буде добре у двох на березі моря.
Всім пасажирам дуже весело і легко їхати у потягу без номеру
По коліях без напряму
А Весні так боляче, так безнадійно, так хочеться
Вирватись на волю,
А Весна розіб'є вікно і стрибне
В простір неосяжної волі
Сама обернеться на вічну ріку
І не буде їй кінця
І не матиме дна ця ріка
Де не просто вода, а слова
Голос - течія
Відстань між нашим потягом
І тими, хто вже зійшов - така безмежна
Чи зустрінемо ми їх?
Чи станемо такими ж вільними?
Чекаємо, вдихаючи повітря, що так тхне конформізмом.
