Думки, як завжди в спогади поринуть,
Там не шукатиму я більше нас.
Залишились моменти лиш на фото ,
Та почуття твої до мене тільки там.
Промовиш вслід мені ото – то.
«Щастя більше я тобі не дам..
Я більш не твій і ти вже не моя»-
Я так боюсь почути ці слова-
«бо покохав вже іншу, пробач зозулення,
Для мене ти тепер лиш ма́вка лісова.»
О ні, коханий, не вбивай прошу,
Це ж я твоя зозуля, і я тебе люблю.
Я ще не мавка, і нею я не буду !
Це ж тільки сон ? тебе я не забуду.
«прокинься , мавко, це вже не сон,
Це твоя реальність і ти у ній,
Так, зозуля, ти попала у полон,
Тепер існуй у в’язниці кам’яній.
Вбивай, вбивай мене в останнє,
Щоб більше болю не відчула я.
Щоб згасло те кохання раннє.
Ті перші щирі, палкі почуття!
