Сутінки згущають темні фарби
На вуличках мовчать ще ліхтарі,
В калюжі плавають сторінки відомого класика
І чутно над ними вітру сміх.
Болотиста земля відлякує романтиків,
Відлякує їх хода важких хмар,
І ворон все не втомлюється каркати
І дивно, те каркання складається в слова.
Уже завершує небо заходом сонця марити
Надходить ніч на почуття липка,
Вона вміє вуста медом - щастям мазати
А вміє стати поперек самого горла.
Вона запекло попри розум буде радити
Перечити усім догмам,
І принесе мною загублене, кимось крадене,
Спокій і тишу вдихне знову моя душа.
