Іду по вуличках вечірнього я Лева
З бруківки і гами неонових вогнів.
Де, мов струна, все грає колія сталева,
Й лунають із кав’ярень ноти скрипалів.
Іду на аромат і ніжний поклик кави,
Не можу втамувати власний апетит.
Дзвенять пожовклі осені густі октави,
І вітер тихо листям палим шелестить.
Іду по каменю і на граніт ступаю,
І чую, як ростуть у Лева два крила.
Львове! Тебе душею й духом відчуваю,
Твоя краса, мов зірка, з казки ожила.
Усміхнена і сяюча навпроти молодь
У поцілунках і обіймах геть уся.
Як лід, осінній тане в грудях моїх холод.
До вуличок, вернусь обов’язково я!
