Давай говорити про несерйозні,
Абсолютно безглузді речі:
Про мої плечі,
Про твої очі,
Про все, що зводить мене з розуму.
Бо якщо вже втрачати серйозність,
То так, щоб пити - із вуст,
Говорити - з грудей,
Боготворити так,
Як людей не вміють,
А інакше
Нащо?
Це почуття важчає,
Згущується,
Наче сльози.
Кажуть про запахи
Важко писати прозою,
Але якщо віршами, то
Ця любов
Пахне грозами
І жасмином.
Межує з тишею і божевіллям.
Я не знаю чи ця приреченість
Тобі доречна,
Тож давай говорити
Про несерйозні,
Безглузді речі,
А краще торкатися, як у рейкі,
Лоскочучи, наче легіт,
Неначе ніжність - усе, що лишилося,
І тому
Ця зима тане.
Мені наснилося,
Мов лелеки
Оселилися
У твоєму серці,
Але відпусти їх,
Нехай відлітають,
Відпусти їх...
давай 
