А задубілі руки тримають автомат.
Задумався, замисливсь, замріявся солдат.
Холодні ночі сніжні проймають до кісток.
Він зіроньку шукає свою серед зірок.
І серцю стало тепло- вона також не спить,
Веде розмову з Богом, бо зірка мерехтить.
Солодкий ніжний спомин- аж закипає кров.
Окутує блаженством буран німих розмов.
Та раптом… шквал вогненний- повітряний наліт,
Гранати, кулемети- пекельний зореліт…
На ранок вщухло…Тиша…Живі…Усі живі!…
Мабуть, також втомились ангели-вартові.
Нарешті сон… І знову заблимали зірки,
У сяйві ночі двоє- щокою до щоки,
І голоси: «О Господи, спаси, благослови»,
« Мій янголе, спасибі за щирі молитви». 03.12.2016.
