У лісі, у дуже глухому куточку
Жила-поживала старенька одна.
На зиму солила у діжці грибочки,
Й варення із ягід варила вона...
В пучечках сушила цілющі рослини,
Бо знала їх силу. Робила запас.
А в дуже холодні й засніжені зими
Звіряток спасала. Було це не раз.
Звалася та бабця старенька Ягою,
В хатинці на курячих ніжках жила.
Обрала вна не просту собі долю,
Свої таємниці завжди берегла.
От, якось, збирала у лісі рослини,
Та раптом почула чийсь жалібний писк.
Вдивилася: бачить, а біля ялини
Руде кошеня в гі́ллях лапку затис.
Звільнила малого: "Ти де тут узявся?
Невже лиходій в ліс тебе приволік?
Ну, годі, маленький! Ти вже відбоявся.
З тобою ми будемо разом навік!.."
Росло кошеня у бабусиній хаті,
Спало на лежанці: лежи собі й мрій...
І жити б отак їм удвох й поживати,
Та раз завітав до бабусі Кощій.
Сказав їй про щось. Почали чаклувати...
Варили багато годин еліксир.
Зварили. Кота почали напувати.
Напивсь він і став, наче той богатир:
Великий, пухнастий, нема що й сказати!
Та тільки заснув зачарованим сном...
Прокинуся він — і почав розмовляти.
З тих пір прозиватися став Баюном...
І стало в бабусі життя веселіше:
Казки кіт складає, співає пісні.
Забула нудьгу, як бувало раніше,
Всі стали цікавими бабині дні.
Зайшов й Лісовик до Ягусі у гості.
Всі разом вони почали чаювать.
Засиділись. Мабуть, сидять ще і досі,
Бо котик почав казку нову складать:
"У лісі, у дуже глухому куточку
Жила-поживала старенька одна.
На зиму солила у діжці грибочки,
Й варення із ягід варила вона..."
Ілюстрація: Олександр Маскаєв
