Вічно одне і те ж: вириваю своє тіло з ліжка. Шкандибаю в коридор, як німий середньовічний чернець. В голові жодної думки. Легке запаморочення. Коли воно закінчується, мені здається, що попереду мене більше нічого не чекає, окрім наступної затяжки. Переді мною не життя, а всього лише сигарета. Я з жахом чекаю, що сигарета закінчиться. Що настане, коли її не стане? Намагаюся затягуватися економніше, але іскра повільно і неухильно наближається до фільтру. В голові жодної думки.
Ось уже остання затяжка, і мені якось боязко. Кінець ефіру. Перед очима - порожнеча. Кладу недопалок в попільничку. Дивлюся на те, як хвилина перетворюється в дим. Ось вона закінчилася. Згоріла.
Якщо б всі дні можна було взяти і підпалити...
Читаєм про сигарети, але так вдало написано, що можна інтерпретувати під інші "темні сторони" людини.
Сподобалась така чітка і послідовна побудова змісту - щабель за щаблем, все вище і вище .... а далі прірва ... останній крок... і кожен має вирішити сам, що далі ...
Головне віднайти свою дорогу і щасливо іти по ній 
