Коли ти матимеш змогу побути наодинці,
То , мабуть, подумаєш про своє життя,
Яке трохи схоже на яблука-кислиці,
Таке ж гірке й терпке,
Ти хотітимеш забуття.
Весь час навкруги не ті люди,
Які роблять завжди не те,
Залишаючи на серці рвані рани,
А в душі щось до болю пусте…
Сум проникатиме поступово…
В кожну клітину тіла,
Вбиваючи все хороше, що залишилось в тобі.
Прикривши очі ти скажеш :”Я нічого не хотіла”
А насправді, ти тоді вмирала від самотності.
