На мої плечі схилилась пригнічена осінь,
Ти як завжди, зараз сидиш online,
А мені жовтень вкотре втирає очі,
А знаєш вкотре листопад відганяє печаль?
На безкраїх світанках я почала прокидатись,
А лягаю тоді,коли мозок захоче,
А пам'ятаєш як любив ти зі мною сміятись?
Проте,це минуле,я й сама його згадувати не хочу.
Пригадаю ,що гроші для тебе-це щастя,
А для мене ромашки-це радість і свіжий подих,
Ти такий меркантильний,до заздрості,
І саме цим стер усе спільне в порох.
